(050) 9999 426
м. Чернівці, площа Філармонії №3

Чернівці-Чортория-Вижниця-Виженка-Чернівці

Пропонуємо жителям нашого міста, а також гостям відвідати наш маршрут вихідного дня – Чернівці -Чортория-Вижниця- Виженка -Чернівці.

Чортория- це перш за все батьківщина українського кіноактора, сценариста і режисера Івана Васильовича Миколайчука. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно. Жоден українським фільм 60 – 70х років ХХ століття не обходився без його участі. Ось що казав про Миколайчука Сергій Параджанов: «Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко».

Іван Миколайчук народився 15 червня 1941 року у Чорториї, помер 3 серпня 1987 року у Києві. За своє життя зіграв ролі у багатьох фільмах, найвідоміші серед яких роль Тараса Шевченка («Сон», 1964 рік), Івана («Тіні забутих предків», 1964 рік), Давида Мотузки (“Бур’ян”, 1966 рік), Василя («Пропала грамота», 1982 рік), Петра («Білий птах з чорною ознакою», 1971 рік). В останньому він був також співавтором сценарію. Крім того, у 1979 році Миколайчук поставив фільм «Вавилон-ХХ» за романом Лебедина, в якому він був також автора музичного оформлення та зіграв роль Фабіана, а у 1982-му – кінострічку «Така пізня, така тепла осінь» у співавторстві з В.Коротичем. В його особі українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців, проте звання народного артиста Івану Миколайчуку так і не присвоїли. Тодішні комуністичні вважали його націоналістом. А державну Шевченківську премію Іван Миколайчук отримав вже посмертно у 1984 році.

В Чорториї діє садиба-музей Івана Миколайчука. Тож саме її ми і хочемо вам показати. Те, що ми бачимо зараз – наукова реконструкція хати, де жила родина Миколайчуків, виконана у 1991 році. У 2006 році на подвір’ї відтворено криницю та встановлено бюст акторові. Поруч з хатою ростуть дві березки, які ще у 70-ті посадив сам Миколайчук разом із братом. Зібрані у музеї речі, оригінальні: валізка Івана, з якою кіноактор їздив до Чернівців, його та братів-сестер колиска, ткацький верстат, родинні світлини, народні строї, мамині вишивки.

Після екскурсії до садиби ми продовжимо свій шлях до ще ще однієї візитної картки села –  до Лебединих озер. У рік смерті Івана Миколайчука сюди взимку вперше прилетіли лебеді. Місцеві жителі казали, що то душа Івана повернулась додому. З кожним роком граційних птахів прилітає все більше і більше. Нещодавно утворили природний заказник, а озеро стали йменувати Івановим. Вода в ньому не замерзає, а з дна б’ють гарячі джерела.

 

З Чорториї ми вирушаємо до Вашківців. А ще його називають містом під покровом святої Анни. Це через те, що тут знаходиться Свято-Аннинський жіночий монастир. Свято-Аннинський жіночий монастир Аннина гора – місце паломництва десятків тисяч православних християн, розташований на Анниній горі, що в місті Вашківці. Особливістю монастиря є чудотворна ікона «Господь Вседержитель», від якої за час існування монастиря було багато випадків зцілення від онкозахворюваннь й від інших захворювань: астми, церебрального паралічу, сліпоти. Прикладаючись до святих ікон монастиря, православні зцілюють не тільки тіло, а й душу. Для молитви до собору на Анниній горі, люди приходять щодня. А 14 серпня на свято Маковія кількість паломників сягає кількох тисяч на протязі дня.

Далі, наш маршрут пролягає до села Вижниця. Свою назву Вижниця виправдовує цілком – тут починаються Карпати. Краєвиди навколо цього 5 000-ного містечка приголомшуючі. За бажанням пропонуємо відвідати музей Вижницького коледжу прикладного мистецтва. Музей знаходиться в приміщенні площею 180 кв.м і нараховує 18 тис. експонатів. Тут можна побачити неперевершені творчі роботи студентів та викладачів: унікальні витвори з дерева, металу, гобелени і вишиванки, сучасний одяг з елементами автентизму.

На південь від Вижниці, в вузькій долині між гір лежить гуцульське село ВижЕнка (1,3 т.ж., відома з XVIII ст. як Верхня Вижниця), що витягнулося вздовж неймовірно мальовничої і до суму брудної річки Виженки на кілька кілометрів. Якраз повз Виженку йде дорога на перевал Німчин. Довгі роки вона була повністю закрита для автотранспорту в зимовий час і умовно закрита в літній (себто на плакати про те, що перевал закритий, автомобілісти не зважали). Після жахливої повені в липні 2008 року дорогу знову відкрили – інакше Путильщина була б повністю відрізана від цивілізації. У Виженці на місці, де, за сільськими легендами, колись була запекла битва між ордою Батия і селянами, розташована однокупольна дерев’яна церква Івана Сучавського (1792) в гуцульському стилі. Піднятися до храму, розташованого на високому пагорбі,не так і просто. Це не єдина церква Виженки: на сільському цвинтарі з дивовижно-некрофільськими написами на мурованому паркані є також дерев’яна і вкрита бляхою Миколаївська церква (1920-ті роки). Біля великого храму стоїть, напевно,  головна архітектурна цікавинка села — вкрита ґонтом капличка, зведена в І половині ХІХ ст. На стіні споруди збереглися написи 1820-х років про важке життя під панщиною:«Братя милі! Р. 1820 толоки, ліси і всі добра були людські. Р. 1822 інженери записали ляхам, а люди о том не розуміли. Ляхам мусили кожний робити 3 дні на тиждень панщини. Як не прийшов на панщину, то давали 50 до 70 буків, що кров йшла».
Повз село пролягає шлях до перевалу Німчич (586,3 м). З перевалу відкриваються прекрасні види Буковинських Карпат, а взимку тут можна покататися на гірських лижах. Тому щоб не відмовляти собі в цих краєвидах ми піднімемося на нього(пішки). Після цього нас чекає смачний обід в туристично-оздоровчому комплексі  “Гуцульська гражда”.

На цьому наш маршрут закінчується, і ми повертаємось додому!

Вартість туру- 220 грн.

Вартість включає:
-проїзд автобусом по всьому маршруту;
-обід в в туристично-оздоровчому комплексі  “Гуцульська гражда”;
-супроводження представником фірми на всьому маршруті.